консультации по различного рода правовым вопросам;
А шкода, оскільки йдеться про локальні ініціативи як пошук відповіді на глобальний процес.
Перші з них років 10-15 тому запропонували викладачі педагогічних університетів. У малокомплектних школах не вистачало навантаження педагогам. Аби зробити професію вчителя привабливішою, такою, що дає змогу заробляти і жити в селі, ініціатори пропонували інтегрувати професію вчителя і фахівця аграрного профілю. Приміром, викладач природничих наук за бажанням міг одночасно освоювати фах зоотехніка або агронома. Отже, міг би працювати і в школі, і на виробництві.
Не будемо дискутувати, наскільки це реально. В умовах перетворення великотоварного виробництва на дрібнотоварне і різкого скорочення кількості учнів у сільських школах така пропозиція не видавалася абсурдною. Чому ж її не реалізували? Тоді ні село взагалі, ні вчитель зокрема як чинник зміцнення держави нікого не цікавили. Реформи спрямовували переважно на те, щоб за рахунок села (а значить і школи та вчителя) дати можливість прибрати до рук землю і майно тим, хто на словах дуже вболівав за перспективу.
Результат не забарився. Уже неозброєним оком видно, що село гине. Найбільший збиток — втрата інтелектуального потенціалу. Державна політика за останні 20 років насамперед залишила село без фахівців. Оскільки там немає відповідної роботи, — вони зайві. А якщо немає потреби в інтелекті, відсутня будь-яка перспектива.
Кілька років тому на це відреагувало керівництво української сільськогосподарської академії, яка десятиріччями була провідною кузнею фахівців для села. Назву навчального закладу змінили так, що слова «сільськогосподарська» в ній не залишилося. Звісно, й професії там тепер такі, що не відлякують міського абітурієнта перспективою працювати в селі. Хай би що хто казав, а це була захисна реакція навчального закладу, аби вижити в умовах, коли державна аграрна політика позбавила молодь перспективи присвятити життя селу. На нього вже махнули рукою. Зате зростає інтерес до землі як товару. На його задоволення й спрямовуються нині зусилля. В тому числі і навчальних закладів.
Двадцять років нас переконували, що аграрні реформи проводять в інтересах насамперед селян. За цей час їх уже практично не лишилося. Землею розпоряджаються великі компанії, село і люди в ньому зайві. Їм потрібен прибуток. Звісно, на тисячах гектарів хазяїн сам не працює. Обслуговувати техніку, забезпечувати технологію мають фахівці. Вони нині на вагу золота, бо кваліфікованих треба вдень з вогнем шукати.
Але… зауважить проінформований читач. Так, в Україні діє більше ста аграрних освітніх закладів, де навчається чверть мільйона студентів. За останні роки багато технікумів перейменували у вищі навчальні заклади. Щороку десятки тисяч молодих спеціалістів отримують дипломи. Хто їх бачив у селах? Куди вони діваються? Поповнюють лави безробітних, торгують на базарах чужинським крамом, носять нічні вази за кордоном.
Чи винні в цьому молоді люди? Звичайно, ні. Відкривши їм доступ до освіти (на застарілій базі, бо в більшості навчальних закладів вона не оновлюється), держава позбавила їх місця роботи в селі. У великих компаніях працевлаштуватися можуть одиниці, бо рівень підготовки молодих фахівців не відповідає розвитку сучасної техніки і технологій. Для чого тоді держава витрачає кошти на фінансування державних навчальних закладів? Чи потрібно їх стільки? Чому можливості і потреби освіти, їх роль і місце у відродженні села ігноруються планами аграрних реформ? Чи може сама лише земля без інтелектуального потенціалу села зберегти єство нашого народу?
Подібні запитання не риторичні. Без конкретних дій для відповіді на них Україна остаточно втратить селянство, а з ним і носія та творця звичаїв, культури. І те, що педагоги пропонували готувати вчителя-агронома, було криком відчаю, останньою соломинкою для порятунку тих, що тонули. Нині і її немає, бо в багатьох селах не залишилося місця роботи ні вчителю, ні агроному. Зате їздять туди з райцентру землеміри, а з області — фактичні власники землі, аби помилуватися врожаєм. Все зберуть-заберуть, а село залишається обскубаним горохом при дорозі. Відстояти його, навіть поплакатися за сирітську долю, нікому. Плугом реформ село відорали від світу. І так глибоко, щоб мисляча, вболіваюча за долю держави людина не могла ні туди зайти, ні звідти вийти.
Если учесть быстрый ритм современной жизни, то юридическая помощь должна предоставляться в кратчайшие сроки и быть доступной в любое время суток, в том числе и онлайн.
