AddS.kiev.ua

Юридические услуги в Киеве от профессионалов!


Услуги юристов и адвокатов

консультации по различного рода правовым вопросам;

анализ и правовой аудит ситуаций и действий;

подготовка процессуальных документов в суд, правоохранительные и другие государственные органы, учреждения и организации;

юридическое представление интересов;

обжалование незаконного решения суда, органа местного самоутравления и чиновника;

помощь в получении любого рода юридических документов, в том числе через суд;

другие юридические и адвокатские услуги.

Новости законодательства

На Полтавщині громадяни дякують працівникам Державтоінс

На Полтавщині громадяни дякують працівникам Державтоінспекції Нещодавно на імя тимчасово виконуючого обовязки начальника УМВС України в Полтавській області Андрія Балоня надійшла подяка від мешканця села Білоцерківка, Великобагачанського району, який висловлював ...

55 работников Госпогранслужбы Украины уволены ...

55 работников Госпогранслужбы Украины уволены в результате антикоррупционной проверки В Государственной пограничной службе Украины (ГПС) продолжаются активные мероприятия по предотвращению злоупотреблений среди персонала. Об этом сообщили в пресс-службе Госпогранслужбы.


Письменник поза робочим столом

Письменник поза робочим столомНАВКОЛОЛІТЕРАТУРНЕ ТЛО

Смішні, а іноді й трагікомічні бувальщини про літераторів дотепно доповнюють їхні твори

Микола МАХІНЧУК, письменник, заслужений журналіст України для «Урядового кур’єра»

Час відсовує в минуле літературне життя радянського періоду, полишаючи на згадку нащадкам копу імен, їхніх творів та всіляких «ізмів», про які ще довго дискутуватимуть фахівці. І все це — про «інженерів людських душ» за робочим столом. А поза ним? Де їхнє життя не менш цікаве, бо доповнює характер і суспільну позицію митця, все, що притаманне кожній людині. А ще ж в умовах тієї епохи, з уламками якої ми й досі не розпрощалися.

Не скажу, що нічого подібного в нас немає. Є. Новітня доба відкрила й обнародувала щоденник та спогади відомих літераторів. Але то здебільшого серйозна література. А всілякі бувальщини — дотепні й смішні — лишаються осторонь, спливаючи хіба що десь у компанії.

Письменник із сорокарічним стажем Іван Власенко, який багато літ віддав роботі в апараті Спілки літераторів (референт, секретар приймальної комісії, голова ревкомісії), творчо варився в тому котлі і «намотав на вус» багато з того, про що творча братія поривається говорити не в робочій обстановці. Працюючи згодом в «Урядовому кур’єрі», він частенько саме в такий спосіб торкався дотепних літературних бувальщин, і це не могло не викликати справедливих і настійливих побажань: «А чого б вам, Іване Микитовичу, та не розповісти про це широкому загалу? Цікава книжка буде».

Іван Власенко врешті прислухався до голосу колег і народив «Ірпінські та інші побрехеньки» (К.: «Щек°», 2013). А благословляючи їх у дорогу до читача, він про всяк випадок застеріг: «Побрехеньки на те й побрехеньки, щоб не претендувати на незаперечну істину. Далеко не все те, про що йтиметься нижче, автор черпав, так би мовити, з найчистіших першоджерел. Багато чого доходило в літературній обробці оповідачів, тож прийняти це як факт доконаний було б зайве, але й ставитися як до цілковитої вигадки також не можна».

Перечитавши їх з насолодою, констатую: це настільки пізнавальний та цікавий зріз літературного й навкололітературного життя митців, а тому і самої тієї епохи, що нинішньому суспільству, зокрема й молодим літераторам, варто знати про те.

Отже, як свідчить назва, багато з того, про що йдеться у книжці, відбувалося-таки у славнозвісному куточку курортної Київщини, де б’ють потужні джерела натхнення, — в Ірпінському будинку творчості.

Ви десь читали про глибинну суть цього поважного об’єкта? Ні? То послухайте, бо наклад книжки Івана Власенка аж… 100 примірників, тож навряд чи вдасться усім охочим її придбати.

«В Україні радянського періоду, мабуть, не було такого письменника, який би хоч раз не працював в Ірпінському будинку творчості відтоді, як він почав функціонувати. Московська комуністична влада, розстрілявши та видушивши в концтаборах українське літературне відродження, оголосила «пролетарський призов» у літературу, і вже цих, вірних справі Леніна-Сталіна робітників пера, вирішили не тільки пригріти, а й виявити турботу про їхні робочі будні. Позаяк пролетарські таланти, особливо на першому етапі своєї творчої діяльності, не мали робочих кабінетів у своїх помешканнях, а частіше не мали й самих помешкань, для них було відкрито низку будинків творчості, де порівняно за невелику плату письменник одержував окрему кімнату, триразове харчування і міг у поті чола свого від рання до смеркання славити партію і її мудрого керманича».

Як засвідчує автор, не кожен потів там від творчої напруги. Було всього. А головне — цехове спілкування, із буднів якого виринають неординарні особистості. В ситуаціях, мало кому відомих, але які доповнюють постаті митців на тлі тієї епохи. Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Павло Загребельний, Леонід Новиченко, Терень Масенко…

Чого варта, скажімо, ірпінська оповідка, певно, й незнаного молодому поколінню письменників поета і бандуриста Івана Немировича про те, як 1951 року він з колегами співав у глухому селі Тернопілля для бандерівців пісню про Сталіна «Із-за гір та з-за високих». Пісню, виконання або не виконання якої під час офіційного концерту чи згодом могло закінчитися трагічно. І все те подано з гумором, нотками трагікомедії, в яких віддзеркалюється час.

Чимало «побрехеньок» Іван Власенко виніс і зі знаменитого письменницького кафе «Еней», що на Банковій, 2. Сьогодні багато розмов точиться про його належність вже іншій організації, про знищення там унікальних настінних розписів художника Анатолія Базилевича на теми безсмертної «Енеїди» Івана Котляревського. Багато років тут витав потужний творчий дух літературного братства. Під боком у компартійного ЦК, під його недремним оком.

Виявляється, те «око» в особі одіозного ідеолога — ортодокса Андрія Скаби, який, за влучним висловом Ліни Костенко, узяв «мистецтво на скабу», було навіть на відкритті «Енея». Аякже. Це, як наголошує автор, була подія величезної ідеологічної ваги, що мала свідчити про стрімкий розвиток свободи і демократії в Радянському Союзі і в Україні зокрема. Але та «демократія» крепко підвела партійного наглядача. Бо хитрий художник Анатолій Базилевич заманив його дотепним малюнком у бутафорну піч, з-за заслінки якої стирчала велика дуля…

Переказати написане автором — це дуже прісно. Треба прочитати. Сповна, з його розмислами про цю та інші події, що відбувалися в ті роки у письменницькій резиденції. Зокрема, як там, у колі літераторів, відновлювали в оригіналі вірш Володимира Сосюри «Бій відлунав». Або як «проробляли» на високому спілчанському рівні нелукавого Миколу Сома, коли той захистив творчість Василя Симоненка, і як після «проробки» він «покаявся», шокувавши своєю правдою Платона Воронька, Василя Козаченка та Юрія Збанацького.

Дотепні історії за участю Остапа Вишні і Максима Рильського, Володимира Гжицького і Василя Діденка, експромти Петра Осадчука, бувальщини Василя Минка і Дмитра Білоуса, Олеся Бердника та Федора Маківчука — це далеко не все, що полонить читача в книжці Івана Власенка, збагачує знанням епохи «соціалістичного реалізму», її творців і героїв.

Дуже рекомендую прочитати.

ТИПОВІ ПОБРЕХЕНЬКИ

Поговорити чи обнюхати?

Свого часу в письменницьких колах нерідко можна було почути таку побрехеньку. Служив у Київському міськкомі партії якийсь Калюжний. Не знаю, на якій посаді, але мабуть, не останнім клерком, бо дозволяв собі викликати для повчань навіть Максима Рильського. Ото якось подзвонив він до Максима Тадейовича та й каже:

— Чи не могли б ви прийти до мене на розмову?

— А коли? — запитує Рильський.

— Можна й зараз.

— Зараз не зовсім зручно: гості в мене.

— То приходьте, як звільнитесь.

Максим Тадейович погодився, бо з власного досвіду знав, що з партією жарти погані, а кожний партійний прищ при посаді вважає себе партією.

Прийшов. Калюжний — сама люб’язність: устав із-за столу, потиснув руку, запросив сісти. І раптом обличчя його набрало рішучо-партійного виразу.

— Максиме Тадейовичу, — промовив скрижанілим голосом, — я запросив вас для серйозної розмови, а від вас — пахне!

— Ну то й що? — посміхнувся поет, — ви ж запросили мене на розмову, а не на обнюхування.

Великі зміни

Незадовго після того, як Володимир Гжицький повернувся з місць не вельми віддалених, радянська країна з великим ентузіазмом відзначала чергову річницю «великого жовтня». На честь цієї дати народ не тільки здійснював нечувані трудові подвиги, а й збирався кожний з своїм виробничим колективом, щоб висловити вдячність рідній партії за щасливе життя. За тим, щоб такі збори проходили в правильному руслі, пильно стежили парткоми й сексоти. Особливо старалися вони в Західній Україні, де «щасливе життя» воцарилося порівняно недавно.

Отож зібралися на таке славослів’я й львівські письменники. Оскільки ці люди завжди потребували пильного ока, то на їхні збори прийшов сам секретар обкому з питань ідеології.

Коли всі вірнопіддано наговорились, вихваляючи, хто щиро, а хто й не дуже, мудрість партії і її вождів, ідеологічний секретар, підсумовуючи і закріплюючи в головах «інженерів людських душ» досягнення соціалізму, сказав:

— За час радянської влади в нашому древньому місті сталися величезні зміни. Чи не так, Володимире Зеноновичу, — звернувся за підтримкою до Гжицького.

— Так, так, — поспішно погодився недавній відпочивальник «сталінських санаторіїв», — разючі зміни. От, наприклад, за Польщі у он тому будинку, — показав за вікно, — був бордель, а тепер там школять партійних достойників.

ДІАЛОГ

Айтматов не втрачає шанувальників

«Коли йдеться про письменницьку художню творчість, — казав видатний киргизький письменник Чингіз Айтматов, — то мається на увазі насамперед майстерність зображати життя, справи та долі людей так, щоб це стало предметом роздумів і душевних переживань читачів». Цим умінням майстер слова володів повною мірою. Його творчість — це цілісна система, в основі якої лежать етико-філософські, естетичні проблеми, близькі кожній мислячій людині, а творчий успіх митця визначається величезним талантом і невтомною працею, істинною національною своєрідністю, адже за своїм образним ладом його твори нерозривно пов’язані з киргизькою народнопоетичною традицією.

А чим же нам близький цей надзвичайно тонкий митець? Він сам дав відповідь на це запитання: хто байдужий до свого народу, той не зможе зрозуміти душу інших народів. Тож саме через це проникнення в болі і проблеми всього людства письменник був і залишається талантом світового звучання. І серед шанувальників творчості цього видатного майстра слова є, звичайно, й український читач.

Наприкінці минулого року Національний музей літератури України спільно з Посольством Киргизької Республіки провів велелюдний і представницький мистецький захід, присвячений 84-річчю від дня народження Чингіза Айтматова. Цього ж року світова спільнота широко відзначатиме його 85-річчя. Тож музей продовжує співпрацю з Посольством Киргизстану щодо відзначення цієї пам’ятної дати, триває робота над планом спільних ювілейних заходів, тим більше, що Надзвичайний і Повноважний посол Киргизької Республіки в Україні пан Улукбек Чиналієв був другом письменника і є знавцем його життя і творчості.

Цими днями пан посол завітав до музею з цінними подарунками — зібранням творів Чингіза Айтматова та національним одягом: тюбетеєм (поширений зимовий головний убір), чапаном (чоловіче й жіноче вбрання типу халата), ал-калпаком (старовинний киргизький головний убір). Ці речі займуть гідне місце серед музейних скарбів.

КОНКУРС

Рясно сходять Колодійчукові роси

Світлана ФЕДОНЮК для «Урядового кур’єра»

Жанна Колодійчук, вдова відомого українського письменника та гумориста Євгена Колодійчука, спільно з редакцією володимир-волинської газети «Слово правди» та районною бібліотекою вже вдруге поспіль проводять літературно-гумористичний конкурс для учнів місцевих середніх шкіл. Віднині ці творчі змагання матимуть постійну назву — «Колодійчукові роси».

Волинянин Євген Колодійчук народився у мальовничому селі Мар’я-Воля на Володимирщині, тривалий час працював у газеті «Урядовий кур’єр». На жаль, важка хвороба не дала йому дожити до сімдесятиріччя.

Участь у конкурсі пам’яті відомого земляка беруть діти віком від 14 до 18 років, а критеріями оцінки їхніх літературних доробків є власне бачення подій, оригінальність творчого задуму, образність, рівень викладу. Матеріалом для творів молодих авторів може стати смішна бувальщина, почута від знайомих, подія, що відбулась у рідному селі, місті, школі.

Перші місця у трьох номінаціях торік вибороли Анастасія Бабійчук (есе), Ольга Пасальська (вірші), Владислав Зінкевич та Тетяна Матвійок (гумор).

Цьогоріч журі підіб’є підсумки конкурсу у вересні, переможців нагородять грошовими преміями у розмірі 500 гривень, а їхні твори опублікують на сторінках районної газети «Слово правди».

Урядовий Кур'єр

Это Вам будет интересно:

Юридические публикации:

  • Adds.kiev.ua - это юридические услуги от профессиональных
    юристов и адвокатов города Киева и Киевской области,
    за плечами которых многие годы юридической практики!

Мы помогаем даже в сложных ситуациях и неурядицах!

Контакты юристов

Телефон:
E-mail:
Юридические услуги - Письменник поза робочим столом, 2018 год |
1676b6902a1c6c119988b3b7eb617bca