консультации по различного рода правовым вопросам;
ПАМ’ЯТЬ
Найбільша відповідальність за ліквідацію наслідків аварії лежала на плечах Бориса Щербини
Вольт ДУБОВ, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, для «Урядового кур’єра»
Перші дні після вибуху реактора були днями величезної нелюдської напруги. На долю керівника урядової комісії, заступника голови Ради Міністрів СРСР Бориса Євдокимовача Щербини випала дуже відповідальна, воістину історична місія. Він, як ніхто інший, підходив на роль очільника боротьби на передньому краї. Його непохитна воля, рідкісний дар організатора, уміння швидко приймати виважені рішення, здатність все підпорядкувати інтересам справи проявилися з самого початку.
Початкові дії
Прибувши на місце в день аварії, бере ініціативу в свої руки. Зібравши фахівців, учених, військових, сказав: «Думайте, пропонуйте. Зараз потрібен мозковий штурм». З центральної площі Прип’яті піднявся на вертольоті у радіоактивне небо і, незважаючи на небезпеку для життя, завис над аварійним четвертим енергоблоком. У бінокль розглядав розкидані вибухом конструкції, яскраво-жовтого кольору полум’я, що виривалося з кратера. Не міг відірвати зору, як заворожений дивився на цю жахаючу картину. Згодом він щодня буде облітати станцію, щоб особисто контролювати хід робіт.
Одразу після оцінки ситуації на засіданні урядової комісії були прийняті першочергові рішення про гасіння реактора з вертольотів та евакуацію 50-тисячного населення Прип’яті. Щербина дає конкретні команди, зокрема і підтягнути автобуси, які вже були підготовлені і рухалися у бік міста. Евакуацію проведено організовано 27 квітня з 14 до 17 години.
В екстремальних і хаотичних умовах перших днів усі дії визначалися і диктувалися ситуацією, що складалася на той момент. Бракувало досвіду, багато питань довелося вирішувати вперше, часу на роздуми було обмаль.
В урядовій комісії
Під головуванням Бориса Щербини урядова комісія стала справжнім бойовим штабом, де сконцентрувалися всі важелі з практичного ведення робіт. Він працював у тісному контакті з керівництвом України, високо цінив зусилля і внесок республіки в загальну справу. На засіданнях, як правило, брали участь заступники голови уряду, керівники міністерств і відомств УРСР. Широко залучав інститути АН УРСР для розв’язання багатьох проблем та їх наукового супроводу. Повз нього не проходили питання облаштування евакуйованого населення. Так, у вересні 1986 року разом з членами урядової комісії від України, заступником Голови РМ УРСР Миколою Ніколаєвим і головою Київського облвиконкому Іваном Плющем організували поїздку в нові села в Бородянському і Макарівському районах.
Мені довелося брати безпосередню участь в організації робіт з ліквідації наслідків аварії, бути присутнім на засіданнях урядової комісії, готувати проекти її рішень, контролювати хід їх виконання. І я з великою вдячністю бережу Подяку за особистим підписом Бориса Євдокимовича, вручену мені в Чорнобилі 10.10.1986 р.
Всі усвідомлювали величезну відповідальність, відчували постійну готовність напружено працювати і виконувати будь-які доручення. Цьому сприяли неординарні дії і методи роботи голови комісії. Він вів засідання у властивій йому енергійній манері. Коли для нього питання було ясним, приймав рішення швидко, не допускаючи вагань. Зі складних проблем умів виокремлювати слушні пропозиції фахівців і членів урядової комісії, напрацьовуючи колегіальне рішення. Але жорстко вимагав безумовного виконання завдань, часто на засіданнях нищівно критикував недбалих виконавців.
Запам’ятався розгляд одного документа. Щербина, не дочитавши до кінця, визнав його непридатним. Обвів збудженим поглядом залу і запитав: хто автор? Я зімлів, чекаючи розв’язки, — проект був підготовлений мною. Але він, відклавши його, перейшов до іншого питання. На другий день, на превелике здивування, ми отримали це рішення, підписане ним без жодного виправлення. Він був людиною емоційною, незлопам’ятною, визнавав несправедливість, що йшла від нього.
Складна ситуація вимагала оперативних рішень. Зліва направо: Микола Ніколаєв (заступник Голови РМ УРСР), Борис Щербина, Ерік Поздишев (директор ЧАЕС), Вольт Дубов. Чорнобильська АЕС, жовтень 1986 р. Фото з архіву автора
Відповідальність брав на себе
Вважав найважливішою справою створення ліквідаторам належних умов для проживання. Хочу згадати його зустріч з будівельниками у клубі вахтового селища Зелений Мис. Виступав більше години, говорив переконливо, без написаного тексту, зала була заповненою, і всі уважно слухали. А потім посипалося дуже багато різноманітних усних і письмових запитань. Він до півночі відповідав, не уникав гострих проблем, давав доручення і розпорядження щодо них. Щербина умів спілкуватися з людьми, то була звична його робота. І водночас після зустрічі висловлював зауваження керівникам колективів, місцевих органів влади за те, що недостатньо турбуються про людей, не доводять своєчасно до них прийняті урядові рішення з проблем, які їх хвилювали.
Борис Щербина сміливо брав на себе вирішення питань, якщо справа цього вимагала. Головний інженер ЧАЕС М. О.Штейнберг згадує, що коли звернувся з проханням перенести термін введення в дію енергоблока №2, передбаченого постановою ЦК КПРС і РМ СРСР, а це, як правило, не допускалося, і пояснив суть питання, Борис Євдокимович , вже немолодий, далекий від специфічних проблем фізики ядерних реакторів, миттю і чіпко схопив суть проблеми, трохи подумав і сказав: «Дій, з Москвою я все утрушу. Тільки не заганяй людей. Всі вже на межі». Ще приклад. У жовтні 1986-го було організовано для урядової комісії перегляд знятого Укркінохронікою фільму «Чорнобиль — 20 важких тижнів». Автор і режисер В. Н.Шевченко, оператори В.І. Крипченко, В. В.Таранченко виявили мужність, проникли у найнебезпечніші місця зруйнованого реактора. Щербина схвалив фільм. Але в Москві почалася тяганина, нескінченні зауваження та узгодження. Творці фільму зуміли пробитися до нього у Раді Міністрів СРСР, і він відреагував моментально, як це робив завжди, коли вважав справу корисною. Після цього фільм пішов на екрани країни, у 1988 році одержав Державну премію СРСР та низку міжнародних премій.
Життя підтвердило, що в цілому стратегія робіт з ліквідації наслідків аварії була обрана правильно. Хоча практична її реалізація вимагала величезних матеріальних і фінансових витрат, а головне — забрала життя і здоров’я багатьох людей. Деякі дії урядової комісії згодом викликали критику. Це стосується, зокрема, таємничості, але вона була невід’ємною частиною інформаційної політики не тільки СРСР, а й будь-якої держави, яка володіла ядерною зброєю і використовувала атом у виробництві електроенергії. Адже відомо, що мирний атом виник з військового. Через закритість і нестачу інформації, зайву політизацію чорнобильських питань з метою підтримання міжнародного іміджу СРСР виникали додаткові труднощі в розслідуванні причин аварії і виконанні робіт з ліквідації її наслідків. Природно, що тут Щербина діяв у межах радянської державної політики.
Завжди на передовій
Борис Щербина народився 05.10.1919 року в селищі Дебальцево Бахмутського повіту Катеринославської губернії (тепер місто Донецької області) в сім’ї залізничника. Після закінчення середньої школи у 1937 р. вступив до Харківського інституту залізничного транспорту. У 1939-му став членом КП(б)У. Він тоді зробив перший неординарний крок — перервав навчання і пішов добровольцем на Радянсько-фінську війну як солдат-лижник. Вважав, що його місце там, на фронті. І так надалі буде в його житті — завжди на передовій. У 1942 р. після закінчення інституту, що евакуювався до Ташкента, попросився на рідну Північно-Донецьку залізницю, де працював у прифронтовій зоні начальником групи військових перевезень Куп’янського відділка.
Далі його доля пов’язана з комсомольською і партійною роботою. У тому ж році — секретар Харківського обкому ЛКСМУ, інструктор ЦК ВЛКСМ, виконував завдання у Сталінграді, де йшли бої. Із 1946-го слухач партійної школи при ЦК КП(б)У. З 1948-го — секретар Харківського міськкому партії. У 1951 р. його партійна кар’єра різко змінюється у зв’язку з направленням в Іркутську область, де він стає другим секретарем обкому КПРС. Повною мірою розкрився його талант організатора, коли понад 12 років (1961—1973 рр.) працював першим секретарем Тюменського обкому КПРС. Область успішно виконала поставлене завдання з розвідки і освоєння родовищ нафти і газу, що дало поштовх значному зростанню їх видобутку в країні. Було і таке. У 1969 р. йому дуже сподобалася робота студентського будівельного загону з України. Він подякував студентам за працю й просив у Першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста направити в Тюмень наступного року 10 тисяч таких хлопців. Сибіряки і нині добре пам’ятають Щербину, бо він мав серед них великий авторитет,. Його іменем названі одне з родовищ, вулиці в обласному центрі та в інших містах, а в Тюмені встановлено пам’ятник (2004 р.).
У наступне десятиліття (1973—1984рр.) Борис Євдокимович очолював Міннафтогазбуд СРСР. Під його керівництвом магістральні нафто-газопроводи простяглися на тисячі кілометрів із Західного Сибіру через центр і Україну до західного кордону колишнього СРСР. Мені довелося його бачити, коли у травні 1983 року він інспектував ділянку будівництва газопроводу в Карпатах. Ми всі, хто брав участь у цьому від республіки, стали свідками його діловитості і оперативності у вирішенні питань, перейнялися великою повагою до людини, яка в ранзі міністра лазить у траншеї, перевіряє якість зварного шва, спілкується з фахівцями і робітниками. За заслуги перед державою та у зв’язку з достроковим введенням в експлуатацію магістрального газопроводу Уренгой—Помари—Ужгород Борису Щербині присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці (1983 р.). З серпня 1984 року він — заступник Голови Ради Міністрів СРСР. Крім Чорнобиля, очолював аналогічну комісію з ліквідації наслідків землетрусу у Вірменії (1988 р.), де у м. Гюмрі йому встановлено пам’ятник.
Вийшов на пенсію у 1989-му, помер у 1990 році. Похований у Москві на Новодівичому цвинтарі. Вважають, що Чорнобиль суттєво вплинув на здоров’я і скоротив йому життя. У 1999 р. в Москві на будинку Міннафтогазбуду встановлено меморіальну дошку. Його іменем названо теплохід-суховантаж і літак Ту-154. А що ж в Україні? В Дебальцевому, де він народився, є вулиця, названа його ім’ям, а депутати міськради присвоїли йому звання почесного громадянина міста (посмертно, у 2009р.).
Если учесть быстрый ритм современной жизни, то юридическая помощь должна предоставляться в кратчайшие сроки и быть доступной в любое время суток, в том числе и онлайн.
