Кошти від першого з них, які збирають із підприємств роздрібної торгівлі алкогольними напоями та пивом, спрямовують на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства. Від другого гроші спрямовували на будівництво газопроводів у віддалені села та селища України (збирають кошти від компаній, що продають газ населенню та іншим споживачам).
Що сьогодні відбувається з цими зборами? Чи допомагають вони державі й галузям? Чи є взагалі доцільність їх існування?
На ці запитання під час «прямої лінії» «УК» відповідали заступник начальника відділу управління адміністрування акцизного податку й контролю за обігом марок акцизного податку департаменту опадаткування юридичних осіб Олена ФАДЄЄВА і головний державний податковий ревізор-інспектор відділу рентних та ресурсних платежів управління місцевих, ресурсних та неподаткових платежів Державної податкової служби Олександр ВІТЕНКО.
— Олено Валентинівно, чимало аналітиків та економістів вважає, що збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства дуже схожий за своїми ознаками (обов’язковість, періодичність, безвідплатність, безумовність) на акциз чи навіть податок…
О. Ф. — Тут треба зробити лікнеп із податкового законодавства. Я вважаю, що збором його назвали через те, що він спрямований на конкретні заходи й акумулюється на окремому рахунку. Кошти від цього збору використовують для державної підтримки виноградарства, садівництва та хмелярства. На інші цілі його не повинні використовувати, тому це класичний збір.
— Цікаво, чи є такий збір в інших, зокрема розвинених, країнах?
О. Ф. — В інших країнах по-різному підтримують виноробну промисловість. Наприклад, ЄС сплачує витрати на страхування виноробів, підтримує створення пайових інвестиційних фондів, здійснює прямі інвестиції в інфраструктуру галузі. Справді, для цих витрат повинно бути додаткове джерело.
— Чимало фахівців вважають: якщо цей збір є, по суті, податком з обороту, держава може вирішити всі питання, не вводячи його в практику, а використовуючи або акцизи, або ПДВ…
О. Ф. — Ми надавали такі пропозиції торік Верховній Раді, але вони не були ухвалені. І зараз знову постає це питання. Можливо, буде збільшено ставку акцизу на алкогольні напої та пиво, а збір буде ліквідовано.
Микола Миколайович, Закарпаття:
— Скажіть, будь ласка, чи треба такий збір? І взагалі, чи потрібен державі виноград? Чимало людей від дії цього податку спиваються — він негативно впливає на життя та здоров’я наших людей…
О. Ф. — Шановний пане, зазначу, що в інших країнах, за статистикою, п’ють більше, ніж в Україні, але там алкоголіків мало. Тому такий збір не може впливати на розвиток алкоголізму. Все залежить від культури пиття.
— Я скажу, що садівництво потрібне. В Закарпатті воно розвивається, як і виноградарство. Проте останнє вважаю шкідливим, і його треба взагалі заборонити…
О. В. — Ви вважаєте, буцімто виноград застосовують тільки для виробництва вин. Але ці ягоди можна використовувати в натуральному вигляді, виробляти соки тощо. Ці продукти — не тільки нешкідливі, а й корисні для людей.
— Олександре Миколайовичу, я знайшов в Інтернеті неофіційну інформацію від 31 березня, що буде розширено перелік суб’єктів господарювання з постачання природного газу, які сплачуватимуть збір у вигляді цільової надбавки до чинного тарифу на блакитне паливо. Чи знаєте про це?
О. В. — Щодо розширення кола платників не можу нічого сказати. В регіонах платниками цього збору можуть бути суб’єкти господарювання, наприклад облгази. А може бути й так: облгаз делегує повноваження своєму структурному підрозділу заключати зі споживачами договори на постачання природного газу і сплачувати цей збір. Хоча зазначу, платників не так уже й багато — приблизно 400. Ця кількість постійно змінюється в межах 350—400 платників.
Торгівці пивом сплачують «виноградний» збір. Фото Світлани СКРЯБІНОЇ
Антон Дяченко, Київ:
— Яка диференціація щодо сплати постачальниками блакитного палива збору для різних галузей та населення?
О. В. — У 2005 році, коли було запроваджено цей збір, ставка становила 2 відсотки від вартості природного газу, відпущеного у звітному періоді для всіх категорій споживачів. У 2007—2008 роках на обсяг природного газу, що використовують підприємства хімічної галузі як сировину відповідно до окремого договору купівлі-продажу з постачальником, збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ було встановлено розміром 0,01% (для заводів із виробництва азотних добрив). Таких підприємств у країні — всього шість.
Диференціацію ставок цього збору було запроваджено 2008 року. Спочатку для бюджетних організацій та установ, а також промислових та інших суб’єктів господарювання було встановлено ставку розміром 4%. У лютому 2008 року ставки було збільшено вдвічі. Для населення вони стали 4%, а для бюджетних організацій, промислових та інших суб’єктів господарювання та їх відокремлених підрозділів, що використовують природний газ, — 8%. З квітня ставку для бюджетних організацій, промислових та інших суб’єктів господарювання було збільшено до 12%.
Потім у грудні 2008 року для бюджетних організацій, промислових та інших суб’єктів господарювання було встановлено нульову ставку, яка діяла до квітня 2009 року. У квітні 2009 року було запроваджено розміри ставок для окремих категорій споживачів, які діють дотепер. При цьому підприємствами хімічної галузі до кінця року було встановлено нульову ставку.
Зараз нульову ставку не застосовують. З моменту введення в дію Податкового кодексу (з 1 січня 2011 року) встановлено дві ставки: постачальники газу для населення сплачують 4%, а для всіх інших категорій споживачів — 2%.
— Які органи і як звітують про те, як було використано кошти від справляння збору? Думаю, це питання турбує сьогодні чимало підприємців і пересічних українців.
О. В. — Цей збір до 2010 року мав цільове призначення — будівництво газопроводів до населених пунктів. Кошти від нього зараховували у спеціальний фонд державного бюджету і скеровували на роботи з газифікації віддалених населених пунктів. Щороку ми збирали від 0,15 мільярда гривень (2005 рік, оскільки збір запроваджено посеред року) до 2,8 мільярда гривень (2008 рік, коли діяли найбільші ставки). Щоправда, останніми роками цей показник дещо знизився: у 2011 році становив 1,86 мільярда гривень та у 2012-му — 1,74 мільярда гривень.
Це істотні кошти. Їх зараховують до загального фонду державного бюджету, вони не мають цільового призначення, тобто їх використовують на загальні потреби нашої держави.
— До речі, а як розподіляють кошти від справляння «виноградного» збору?
О. Ф. — З 1 січня 2012 року кошти надходять у загальний фонд державного бюджету країни. До того часу гроші надходили у спецфонд.
— Чи є план зі збирання цих зборів? Чи буває таке, коли їх збирають менше, ніж заплановано?
О. Ф. — Так, справді, план є. І трапляються роки, коли ми збираємо менше, ніж розписані суми. Це залежить від купівельної спроможності населення. Також це залежить від закриття підприємств. У нашій сфері часто трапляється, що невеликі фірми з продажу алкогольних напоїв та пива закриваються.
— А є відмінності в регіональному розрізі щодо обсягів сплати зборів?
О. Ф. — Так, є. Звісно, Київ тут випереджає всі міста та області. Проте, приміром, чимало грошей збираємо з підприємств південних областей України влітку, де відчувається чималий приплив відпочивальників, які споживають у рази більше алкогольних напоїв та пива, ніж в інших регіонах.
О. В. — Основні постачальники природного газу, які сплачують збір, перебувають на обліку в органах державної податкової служби Києва. Тому, звісно, столиця «дає» переважну більшість грошей від справляння цього збору. Так, за 2012 рік з Києва надійшло понад 65% цього збору. Є такі області, приміром Миколаївська, де один платник — Миколаївоблгаз, який постачає природний газ здебільшого населенню та бюджетним організаціям. Там постачання газу промисловим споживачам здійснюють компанії, які зареєстровані в інших регіонах. Такі компанії сплачують кошти за місцем їх податкової реєстрації.
Марина ОСАДЧА, м. Черкаси:
— Скажіть, будь ласка, чи сплачують виробники алкогольних напоїв та пива збір? І якщо платять, то коли?
О. Ф. — Виробники сплачують такий збір лише за умови реалізації цієї продукції безпосередньо споживачам у роздрібній торгівлі. Йдеться про так звану фірмову торгівлю, яка організована виробничими підприємствами. В інших випадках такі компанії не сплачують коштів.
«Пряму лінію» підготував і провів Олег ГРОМОВ, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Олена ФАДЄЄВА. Народилася 1964 року. Освіта — Київський інститут народного господарства.
З 1987-го по 2003 рік працювала у фінансовому управлінні Сумського облвиконкому. У 1993—2010 на різних посадах Державної податкової інспекції м. Сум.
З 2010 року — в Державній податковій службі України. Заступник начальника відділу управління адміністрування акцизного податку та контролю за обігом марок акцизного податку департаменту оподаткування юридичних осіб.
Олександр ВІТЕНКО. Народився в Києві. Освіта — Український державний аграрний університет за спеціальністю «інженер лісового господарства».
У 2003 році здобув освітньо-кваліфікаційний рівень магістра з державної служби у Київському національному економічному університеті. З 1996 року працює на різних посадах у Державній податковій службі.
З 2012 року — головний державний податковий ревізор-інспектор департаменту оподаткування юридичних осіб.
ПРЕС-ЦЕНТР «УК»